Закарпатець розказав про стіл без четвертої ніжки

Ставлячи за мету допомогти закарпатським селянам, особливо малозабезпеченим сім’ям, центр уникає традиційного способу – залучити тут-там кошти або гуманітарку і роздати малозахищеним, які те все швидко спожиють і чекатимуть наступного «траншу», широко роззявивши дзьоби. 

На думку керівника центру Олександра Омельченка, підтримка села має відбуватися інакше.

Пане Олександре, одна з цілей вашої організації – допомогти аграріям. Чому для вас важливо не просто допомогти, а знайти найбільш ефективний спосіб, як це зробити?

— Не всяка дотація обертається благом. Перші дотації США надавали на Алясці місцевим індіанцям, але вони не дуже хотіли працювати. Тому результат не був втішним. Є багато різних теорій, як допомагати селові. Кожна країна вирішує це по-своєму. І навіть у Європі з цього приводу різні думки. Там вся Унія живе на дотаціях, а Швейцарія, до прикладу, не дає їх своїм виробникам. У Польщі — одна ситуація, в Угорщині — трохи інша. В Україні – тим більше.

Уже 12 років наш дорадчий центр випробовує різні моделі. Головна ціль — навчити людей отримувати прибуток на землі. Скажімо, ми надаємо теплиці багатодітним та малозабезпеченим сім’ям на партнерській основі для того, щоб на практиці показати, що наші знання приносять користь. І це справді дає ефект. Так, у 2007 році ми мріяли поставити за допомогою наших партнерів із Голландії аж 40 теплиць (тоді це здавалося багато), але завдяки нашій системі сприяння їх вже є 88. Але якщо б родини не повертали кошти, то лише 40 сімей отримали би теплицю, і на тому кінець розвитку.

Розкажіть про теорію «трьох ніжок» для столу. Знаю, є у вас і така…

— На кожній кухні є стіл, що стоїть на чотирьох ніжках. На жаль, наш стіл тримається лише на трьох. Це — три опори, які ми зуміли забезпечити для селянських господарств.

«Перша ніжка» — теплиця (кращого бізнес-проекту для нашої області немає). Цю «ногу» нам дала Голландія, саме фонд Dorcas. Про теплиці ми вже розповідали не раз.

«Друга ніжка» — корови. По-перше, без тваринництва не буде гарного урожаю, а по-друге, ціна на молоко нині є привабливою для селян. Правда, тут є свої труднощі. Прибуток приносять корови лише тоді, якщо є три і більше тварин. Цю «другу ногу» дала нам Європейська комісія. Завдяки їй була розроблена і програма виділення багатодітним родинам 40 корів буро-карпатської породи. Крім цього, передбачено навчання з виробництва сиру в домашніх умовах. Чому саме буро-карпатська порода? А тому, що ця порода є місцевою і найкраще підходить як для Берегівського району, так і для Тячева.

«Третя нога» – це сад або міні-сад на 20—30 сотках землі. Торік ми отримали від фермерського господарства «Коник» 1500 саджанців яблунь сорту Айдаред. І засадили невеликі міні-сади в семи багатодітних родинах. При правильному веденні господарства через 2—3 роки кожна родина матиме 3—4 тонни яблук. Частину вона споживатиме для власних потреб, а іншу можна буде продати і заробити кошти. Яблука цього сорту можуть зберігатися ще 4—6 місяців після збору врожаю.

Цікаво, що у ваших схемах допомогу землякам надає не Канада чи Голландія (їм, звичайно, теж велике спасибі), а такий же закарпатський селянин.

— Так. І це дуже важливо, що нарешті серед тих, хто нам допомагає, з’явився український господар, який не побоявся великих витрат. Ми бачили багато мільйонерів з Голландії, Німеччини чи Канади, а з України нам так вперше допомогли. Тому ми і наші родини дуже вдячні пану Василеві Мелешу (ФГ «Коник»). Зараз, знаю, його господарство завозить нові сорти яблук з Італії та нові сорти абрикосів з Франції.

А що з «четвертою ногою»?

— На жаль, «четвертої ніжки» поки немає. Йдеться про китайський міні-трактор і обладнання до нього, але це пов’язано з великими витратами — десь 9—10 тис. доларів США. У розвинутих країнах це цілком досяжна мета, тим більше, коли діє ефективна система компенсацій. А ми за ці гроші воліємо облаштувати три теплиці. Мусимо, одне слово, зважати на реалії.

Василь Горват, газета "Новини Закарпаття".
м.Берегово.