Осінь 44-го року запалила на Закарпатті вічний вогонь

Під час Карпатської операції восени 1944 року загинуло більше десяти тисяч бійців, понад сорок одна тисяча були поранені. Символами безсмертя здіймаються у височінь над Срібною Землею обеліски...

Пам’яттю живих, нестихаючими болями серця подвиг воїна-визволителя закарбований у хвилюючих піснях, полотнах живописців, монументах скульпторів, художньому слові...

Матері, послухайте, і отці послухайте,
І, сини, послухайте, як гучить вогонь.
Хлопці в землю падали, а вогню не зрадили,
І пробилось полум’я в хлопців із долонь...
          (П. Скунць „Реквієм”)

Високе поетичне слово закарпатських митців пера стало великою силою опору і  боротьби в період страшного лихоліття, а нині – символом вічної пам’яті про безсмертний подвиг про тих, хто визволяв наш край.

О краю мій,
Тебе стріляли війни,
Не раз ти падав у чужім бою,
Але тепер ішов солдатом вільним,
Тепер війну ти воював свою.
І от він – день щасливого солдата:
Удар, останній визвольний удар...

Ці поетичні рядки – уривок із вірша „Гори в шинелях”, своєрідного словесного пам’ятника воїну-визволителю, лауреата Шевченківської премії, відомого закарпатського поета Петра Скунця.

Важкі роки випробувань випали на долю поета Юлія Боршоша-Кум’ятського, який сповна зазнав тягот австро-угорського і чехословацького режимів. Він прагнув бачити свій край і народ вільним, без іноземних поневолювачів, тому у своїх поезіях щиро вітає визволителів і вірить у кращий день для своїх земляків:

Ми ходили плаями крутими,
Дим душив нас як чорний полон.
Та ми знали, що в чорному димі
Б’ється чистий, як правда вогонь.
Рідний краю, я гордий і досі,
Що вогонь той у горах не гас...
І червона, як полум’я, осінь
Пробивалась солдатом до нас.

На часи фашистської окупації Закарпаття припадають початки творчості Юрія Гойди та нашого мукачівського поета Івана Чопея, поезія якого пройнята оптимізмом та вірою у перемогу, глибокою шаною до подвигу наших дідів і батьків:

Слава бійцям – визволителям нашим!
Слава безсмертна – героям Карпат!
Вам, зореносцям, хоробрим, відважним,
Ми уклонились, як братові брат.
          („Свято в Карпатах”)

Збірка І. Чопея „Пам’ять про війну” – віршована оповідь про героїв-добровольців, про безсмертний подвиг народу у боротьбі з фашизмом.
У концтаборах Данії перебував ще один відомий мукачівець, краєзнавець і письменник Василь Пагиря, якого фашисти у 1944 році вивезли з рідного краю:

Нас, верховинців, пов’язали
Та, як худоби, в кліть нагнали –
Беруть хапливо в чужину...
Та ми з великої родини!
О наша воля не загине,
Ми радше згинемо самі!
          (”У вагоні”)

Ризикуючи волею, а часто й життям, закликали у своїх творах населення краю не коритися фашистам, а боротися за визволення рідної землі від окупантів, літератори: Дмитро Вакаров, Іван Керча, Семен Панько, Василь Сочка-Боржавин, Федір Потушняк, Юрій Керекеш, Петро Продан, Дмитро Лазар та багато інших.

Бійцем партизанського з’єднання Героя Радянського Союзу О. В. Тканка став у 1944 році Василь Діянич. Підлітками й дітьми пережили війну Фелікс Кривін, Василь Вовчок, Петро Скунць...

Лихої воєнної пори зі зброєю в руках боронив Вітчизну Олександр Мішин, шанована в нашому місті людина, голова Мукачівської міської організації інвалідів Другої світової війни, полковник у відставці. Його перу належать поетичні збірки „Война глазами солдата” та „Нам выпала судьба такая”, героями яких є воїни-фронтовики, партизани, працівники тилу:

Надёжный тыл всегда был вместе с нами,
Прожить без тыла фронт не мог ни дня.
Ребячьими и женскими руками
Победная писалася строка.
          („О тружениках тыла”)

Цикл віршів про війну та її безсмертних героїв, належить і поету, голові міського літературного об’єднання „Рідне слово” Михайлу Шушкевичу:

Війна – це горе, сум, страждання,
Це біль розлуки й море сліз.
„Вождям” не буде оправдання,
хто у криваву бойню вліз...

          („Біль війни”)

До болю сучасними є й інші поетичні рядки ще одного нашого краянина, поета Володимира Ладижця, який з 1942 по 1944 рік перебував у лавах Радянської Армії:

В житті хвилини є такі пекучі,
Що й сльози сохнуть,
Не торкнувшись вій.
Для побратимів на високій кручі
Ми яму рили в глині крижаній.
Їх клали поруч,
Щоб і там повіки
Плече з плечем було,
Із другом друг...
          („Над могилою”).

Тому й закликає у своїх творах гідно осмислювати події з відстані часу, шанувати минуле і боротися за краще прийдешнє поетеса Людмила Кудрявська, дитинство якої також було обпалено воєнним лихоліттям:

Ти глибше вдивись в силуети далекі
Часу й подій. І в наш край задивись.
Стоять обеліски, а горам нелегко
Сказати героям своїм: „Повернись”.
          („Обеліски”)

...Багрянцем заквітчана осінь далекого 1944 року гордо ступала горами й долинами, несучи Срібній Землі і всій Україні довгоочікуване визволення від німецько-фашистських окупантів. 28 жовтня знаменною датою увійшло до Календаря історії.

Низько вклоняємось героям-визволителям Закарпаття та нашого рідного Мукачева, які через перевали, бої, втрати, тяжкі й виснажливі переходи непереможно йшли до того великого дня, коли на увесь світ пролунало: „Перемога” та віддаємо данину пам’яті тим, хто загинув на полях жорстоких битв, хто після тяжких ран передчасно пішов з життя:

Вам, усім, що в бою за Карпати
Полягли на вогненній межі,
Верховина навіки – як мати,
Ви навіки вже нам не чужі.
         (Ю. Боршош-Кум’ятський „Я зачув її кроки тоді ще...”)

З творчістю поетів, уривки з творів яких представлені у даному тексті, а також з книгами, де на основі документів і історичних матеріалів висвітлено героїчний і, в той же час, трагічний шлях закарпатського народу у боротьбі за визволення краю і возз’єднання з ненькою-Україною, ви зможете ознайомитись у секторі краєзнавчої літератури Мукачівської міської центральної бібліотеки ім. О. Духновича.
З святом визволення! Святом надії, віри і миру.

Тетяна Туряниця,
провідний бібліотекар
відділу обслуговування Мукачівської міської
центральної бібліотеки ім. О. Духновича