Мирослав Дочинець: Український дух завжди пригноблювався Московією та ніколи не був вільним на нашій землі

– Мирослав, Ви, як літератор і журналіст,  чітко формулюєте картину сучасного світу. На Ваш погляд, що у теперішніх  умовах значить «патріотизм».

– Патріотизм – це питання не теперішнього, не вчорашнього та, навіть, не завтрашнього дня. Патріотизм – це річ, яка ніколи не втрачає свою важливість. Однак, самі люди хочуть його час-від-часу поміняти. Люди завжди намагаються приєднати «патріотизм» до якихось подій, епох, тобто, використати його. Але якщо дослідити корінь поняття, то «патріотизм» походить від латинського «patriae», яке перекладається як «Бог» та «Батько». Це дуже символічне та ємке поняття. Для нас воно символізує найсвятіші поняття – рідний дім, рідний батько, Батьківщина. Це не є якесь відсторонене поняття, але таке близьке. Для українця, патріотизм – це, в першу чергу любов до своєї родини, до своїх батьків та дітей, до рідного саду та Батьківщини. Заради цього варто жити, заради цього варто боротися. 

– Чи впливає патріотизм на сучасну українську літературу?

– Патріотизм завжди впливав на літературу, не тільки сучасну. На літературу також впливає й історія. Люди кажуть, що війна (Військовий конфлікт на Сході України – ред.) почалася несподівано. Війна не почалася несподівано адже Україна конфліктує з цим ворогом вже понад 360 років. Просто це війна була не відкрита, а прихована. Український дух завжди пригноблювався московською імперією, та ніколи не був вільним на нашій землі. Зараз, як то кажуть, «окопна війна» та «війна духу» закінчилася, і вийшла у відкрити форму. І це, частково, через те, що патріотичний дух українця – переміг. Це стовідсотково вплине на нашу культуру та літературу. Нам терміново потрібно позбавитись тієї інформаційної залежності, культурної та ідеологічної залежності, які століттями не давали нам вільно розвиватись.

– Чи впливає хід подій у державі на творчість письменника?

– Дивлячись на яких письменників. До прикладу, Микола Гоголь, а для мене це один з найбільших авторитетів, казав, що письменник не має ні з ким воювати, а лише слухати небо і передавати на папір все що він чує. Однак ,останні події не можуть проходити паралельно кожної людини, а тим паче літератора, як найтоншої субстанції нашого суспільства. Якщо чесно, ми ще не маємо оцінки сучасним подіям. З кожним днем картина кардинально міняється. Це треба переосмислювати. Ми отримує поверхневу інформацію, тому не маємо чіткої картини останніх подій. Яка війна? Хто з ким і за що воює? Ми, інколи, навіть цього не можемо зрозуміти. Однак дуже добре треба проаналізувати й те, що кожен воює за щось. Тим паче, що по обидві сторони конфлікту воюють українці.

– Яка різниця між європейським патріотизмом у літературі та українським?

– Звичайно що різниця є, адже ми різні за ментальністю люди, історично різні. Чому європейські країни такі розвинуті? Чому європейські країни та вільні та незалежні? Все тому, що ці цінності завойовувались століттями. Європа пережила багато воєн, кривавих воєн. І ті перемоги принесли європейцям їх свободу, їх культуру та розвиток, їх незалежність. А ми, на жаль, 360 років гнобились одному ворогу. Ми вже були змирились із панівним ладом, тому, на жаль, зараз платимо свою ціну. За свободу треба платити велику ціну. Тобто, європейські нації вже повністю сформовані, тому вони вільні та розвинуті. А ми – не сформовані, і це ще раз доводить, що Україна – різна. Іншими словами, ми ще не зрілі.

– Що значило для Вас стати Почесним громадянином Мукачева?

– Якщо говорити на правду, то це було дуже несподівано для мене, адже я не народився у Мукачеві. Однак Мукачево стало для мене рідною домівкою вже дуже давно. Кажуть, що головне не там де ти народився, а там де себе знайшов, відкрив себе. Я просте не представляю собі життя в іншому місті, крім Мукачева. Мені було дуже приємно, адже між такими почесними громадянами я виявився наймолодшим. Це велика честь для мене та моєї сім’ї. 

– Крім того, цього року Ви стали й лауреатом Шевченківської премії у літературі. Як це вплинуло на Вас?

– Я не став від цього ні кращим, ні гіршим. Жодні премії нас не міняють, адже ми вже зрілі люди. Премія – це якась оцінка, якась плата читачів за те, що ти робиш. Ім’я Шевченка дуже високе для мене.  Ця оцінка мене дуже радує. Як відомо, Шевченківську премію дають за одну книгу, однак мені дали за дві. Тобто, премію дають за книгу, яка за останні роки набула на Україні найбільшого розголосу. Так вже сталося, що мої книги «Криничар» і «Горянин» пройшли три сита, три рівні відбору, і, більшістю голосів, були обрані найкращими.

– Нещодавно Ви заявили, що пишете нову книгу, «щось проміжне між «Многими літами», «Вічником» і «Світованом». Про що йде річ?

– Книга вже майже дописана, однак, це дуже відносно сказано. Одна книга переходить в іншу, десь доповнює її, десь міняє… Книга розповідає про вічні істини, про те, що для нас є головним у житті. У книзі розповідатиметься про одкровення мудрої людини, карпатського мудреця, аналіз досвіду життя. Книга матиме назву «Синій зошит». Дасть Бог, до кінця року вона повинна вийти, а трохи пізніше потрапити й до читача.

– На Ваш погляд, чому більшість книг у книгарнях надруковані саме російською мовою? Як це змінити?

– Книги не друкуються російською мовою, вони вже приходять з Росії на наш ринок. На жаль, як на Україні так і на Закарпатті у нас відсутній «культурницький патріотизм». Російська книга дешевша, вона друкується великими тиражами та їде на Україну без оподаткування. Через це, на Україні вона дешевша. Її вигідніше продавати підприємцям. З українською книгою треба більше працювати, замовляти, наперед оплачувати, донести її суть. А це надзвичайно складно і не всі хочуть цим займатись. І проблеми не тільки у книгах. Подивіться телебачення. Ми воюємо з Росією, а зранку до ночі по ньому показують російські патріотичні фільми, серіали. Це ще більший абсурд. Однак це все буде витіснятись нашою культурою.

– Як наша культура та ідеологія витіснятиме російську?

– Українська культура має можливість витіснити російську. Однак, я б не використовував поняття «витіснити», адже російська література – це велика література, класична література. Її відносять до трьох найбільших літератур світу, поряд з французькою та німецькою. Але витіснити російський товар з книжних лавок – наш обов’язок. Ми можемо це зробити. Тим паче, що наша література – конкурентоспроможна.

– Чи їздили Ви з лекціями по Європі, Україні?

– Цього року я відвідав з лекціями чотири європейські країни – Чехію, Австрію, Словенію і, як не дивно, Росію, ще на початку року, коли відзначали Шевченківські дні. Спілка письменників Росії запросила нас для загального святкування, я там виступав, нас добре прийняли, дуже чудова аудиторія. Росія – різна. 

– З ким з сучасних українських та світових письменників Ви контактуєте?

– Дуже з багатьма. До прикладу, у нас дуже хороші відносини з Василем Шкляром, Галиною Пагутяк, Марією Матіос, Оксаною Забужко. Дружимо також із закарпатськими письменниками , такими як Олександр Гаврош, Василь Кузан, Василь Шкіря, Андрій Любка та інші.

Роман Лендєл, для Мукачево.net