Надання закарпатцям громадянства сусідньої держави можна сприймати як один із етапів реалізації Будапештом масштабного національного проекту

Менш ніж за місяць, із 1 січня 2011 року, набуває чинності закон про спрощення процедури набуття угорського громадянства для закордонних мадярів. Його ухвалення викликало в Україні хвилю критики. Про те, що подвійне громадянство суперечить нашій Конституції, згадали і політологи, і соціологи, і правники, і голова Верховної Ради Володимир Литвин.

Останній – зовсім недавно, коли відвідав із робочим візитом Угорщину. Однак у Будапешті не зважають на невдоволення в Україні. Мабуть, тамтешня влада керується східним прислів'ям про собак, що гавкають, і караван, який собі йде.

Обопільна згода й вигода

Фаховий арабіст Мігаль Баєр добре знає, що цей принцип дуже часто спрацьовує. Особливо коли караван уже неподалік оази, а собаки – десь за барханами, у спекотній пустелі, голодні і спраглі. Паралель очевидна: Угорщина – нині член Євросоюзу, Україна ж тільки мріє про таку перспективу.

Місяць тому Мігаль Баєр став новим Надзвичайним і Повноважним послом Угорської Республіки в Україні. І нині має докласти увесь дипломатичний хист, аби реалізація задуму угорської влади пройшла швидко й безболісно. Зауважимо, що Мігаль Баєр – дуже досвідчений дипломат. Очевидно, важливим аргументом на користь його призначення послом в Україні стало й те, що вищу освіту пан Баєр здобув у Московському державному інституті міжнародних відносин. І те, що тривалий час працював у Молдові, займаючись візовою проблематикою. Тож пострадянські країни, становище й настрої їх громадян і підсилену амбіціями вразливість їхніх керівників пан посол, мабуть, знає добре.

Минулого тижня, коли Мігаль Баєр уперше відвідав Закарпаття, «Замку» вдалося поставити йому кілька запитань про нинішні українсько-угорські взаємини і його бачення майбутньої співпраці між нашими державами. Пан Баєр, зокрема, задоволено відзначив, що за останній рік значно пожвавилася співпраця Угорщини та України, висловив надію, що економічна ко­операція тільки зростатиме (зауваживши, що його держава вельми зацікавлена в ринкові свого найбільшого сусіда), і запевнив, що працюватиме над тим, аби керівники дружніх країн бачилися частіше. Найближчу нагоду поспілкуватися віч-на-віч президенти двох держав-сусідок матимуть буквально за тиждень.

Загалом схоже, що сьогодні активна і, головне, якісна спів­праця між Україною та Угорщиною вигідна обом державам. Київ сподівається, що Угорщина, яка головуватиме в ЄС у першій половині наступного року, лобіюватиме євроінтеграційні інтереси України. Будапешт, своєю чергою, розраховує, що з удячності за це українська влада заплющить очі на те, що десятки тисяч її громадян отримають другий паспорт і порушать Основний закон своєї країни. Сусіди також сподіваються, що Україна не реагуватиме на зростання економічного, гуманітарного, а отже, і політичного впливу Угорщини на нашій території. Мова насамперед про Закарпаття.

І словом, і ділом

З приходом до влади в Угорщині правої партії «Фідес» підтримку діаспори в Будапешті поставили на якісно новий рівень. Безперечно, тим, хто мешкає поза батьківщиною, і раніше допомагали. Влада фінансово підтримувала культурно-освітні, спортивні, медійні та інші організації етнічних угорців не тільки на Закарпатті, а й у інших країнах, що межують з Угорщиною. Однак цього року Будапешт виділяє діаспорі значно більші фінансові ресурси. Не менш важливо (а може, навіть значущіше), що згуртування всієї угорської нації незалежно від того, які кордони розділяють її представників, стало загальнонаціональною ідеєю, державною політикою, котру підтримує найвища влада країни.

До прикладу, на початку 2009 року угорська влада виділила для етнічних угорців на Закарпатті 78 млн форинтів (майже 3 млн грн) на реалізацію культурно-освітніх програм. Відомості про те, яким був бюджет підтримки закарпатських угорців у нинішньому році, нам не вдалося дістати. Зате вже відомо, що 2011-го співвітчизникам в Україні Будапешт виділить на 18 % більше коштів, ніж 2010-го. А загалом державний бюджет підтримки діаспорних організацій, за даними угорських телеканалів MTI та DunaTV, наступного року становитиме 1 млрд 315 млн форинтів, тобто майже 5 млн євро.

На жаль, спілкуючись із Генеральним консулом Угорської Республіки в Ужгороді Йожефом Бачкаі, ми не почули, яку саме суму його країна виділила цьогоріч на підтримку закарпатських угорців, і відповідно не можемо оперувати цифрами, котрі передбачаються для цієї програми на наступний рік. Пан Генконсул розповів, що йому важко назвати загальну суму фінансування, бо програм, за якими воно здійснюється, дуже багато. Йожеф Бачкаі також додав, що, поки парламент Угорщини не ухвалив бюджет країни на наступний рік, рано говорити про обсяги фінансування діаспори 2011-го.

Мігаль Баєр, очевидно, розуміючи, що ця тема радше політична, ніж економічна, висловив і своє бачення ситуації. «Справді, завжди зверталася увага на те, як допомагати закордонним нац­меншинам, особливо тим, що проживають у сусідніх з Угорщиною країнах, – зауважив пан посол. – Без допомоги Угорщини їм би було дуже важко. Нині новий уряд схвалив, я б сказав, принципове рішення про те, що ця підтримка буде потрохи збільшуватися. Але в нас поки що теж є певні труднощі з бюджетом. Тому про якісь надзвичайно великі суми, наприклад, замість мільйона – мільярд, говорити не можна».

Отож, як бачимо, Будапешт справді і словом, і ділом підтримує закордонних співвітчизників. До різноманітних пільг, які вже давно мають, до прикладу, закарпатські угорці, з кожним роком додаються все нові й нові. Можливість набути громадянства Угорщини з 2011 року – один із останніх кроків. Але активізація сусідньої держави помітна неозброєним оком. Підтвердження – відкриття минулого тижня в Берегові представництва депутата Європарламенту Бейли Ковача. Як повідомляють ЗМІ, одним із функціональних завдань представництва буде надання допомоги етнічним угорцям у різних сферах. Не беремося стверджувати на всі сто, однак цілком імовірно, що це перший випадок відкриття представництва депутата Європарламенту в Україні.

Правда – лиш одна

Чи потрібна така пильна увага і поміч закарпатським угорцям? Над цим питанням автор пуб­лікації замислювався неодноразово. Чимало знайомих з корінням із сусідньої держави у приватних розмовах кажуть, що їм подобається жити в Україні, що це їхня Батьківщина і вони не планують нікуди звідси виїжджати. Про це ж говорять і офіційні представники Угорщини – дипломати. Та все ж є певні причини вважати, що на Закарпатті наші сусіди ведуть подвійну гру, і розібратися, де правда, доволі складно.

Приміром, 10 листопада в угорських засобах масової інформації було опубліковано інтерв’ю професора Ендре Шика, який представляє угорський Дослідницький інститут TARKI. Розмова стосувалася попередніх результатів першого етапу роботи проекту ENRI-East. Це спеціальна міжнародна дослідницька програма, в рамках якої працює 11 команд з понад 50 соціологів і експертів із 10 країн Європейського Союзу та СНД. Зауважимо, що ці фахівці представляють близько двох десятків відомих європейських університетів, тож, найімовірніше, результати їхньої роботи можна вважати об’єктивними і неупередженими.

Так-от, за даними згаданого соціологічного дослідження, 25 % закарпатських угорців в Україні і 13 % угорців у Словаччині під час опитування заявили, що 2010 року відчули «невигідність» своєї етнічної належності. Ба більше – 21 % українських угорців (читайте – закарпатських мадярів) заявили, що готові емігрувати з України при першій-ліпшій нагоді.

Такі дані якщо не насторожують, то принаймні дивують. Запитання, чи наведені цифри насправді відображають реальні настрої закарпатських угорців, ми адресували і Йожефу Бочкаї та Мігалю Баєру. Генконсул нібито здивувався з цієї інформації і повідомив, що зі скаргами про якісь утиски чи дискримінацію до дипломатичних представництв Угорщини ніхто не звертається.

Посол Баєр підтвердив слова колеги. «Проводяться різні опитування громадської думки, але уряд Угорщини до цього не має жодного стосунку, – запевнив дипломат. – Я про це читав в Інтернеті, але не звертаю уваги на такі речі. Офіційно можу заявити: і угорська, й українська сторони розуміють і оцінюють ситуацію так, що на Закарпатті масової міграції чи навіть відповідного бажання не було, немає й, напевно, не буде. Є природний обмін населенням. Наприклад, люди одружуються і переїжджають жити в іншу країну. Але говорити про масову міграцію сьогодні немає підстав».

Та, попри запевнення дипломатів, ситуація до кінця не зрозуміла. По-перше, звідки взялася цифра 21 % готових до еміграції закарпатських угорців? По-друге, чому і для чого регіональні лідери угорської громади час від часу збурюють інформаційний простір повідомленнями про утиски прав співвітчизників. До прикладу, лідер закарпатської політичної партії угорців КМКС Міклош Ковач регулярно підігріває суспільний градус.

Торік у публікації в закарпатській угорськомовній газеті «Карпатойло» він заявив: «Українську державу слід сприймати як ворожу фортецю, звідки методично тримають під вогнем закарпатську угорську спільноту – тепер, наприклад, розстрілюють її освітню систему. Для того, щоб наша спільнота вийшла з-під перехресного вогню, що загрожує її існуванню, частину цієї фортеці слід захопити».

Перед тим в коментарі до статті «Замку» про освітянські проблеми угорської нацменшини пан Ковач повідомляв про ледь не геноцид закарпатських мадярів: «Угорська нація офіційно не оголошується другорядною, але все робиться, щоб вона такою стала. Нині триває дуже суттєва дискримінація мого етносу. Це свідома політика: знищити шкільну систему угорців на Закарпатті, не допустити нас до вищої освіти і ослабити нашу інтелігенцію. Це не новинка, так було завжди, нас і раніше пресували. Але якщо при Радянській владі угорців намагалися поступово перемолоти, то тепер вирішили зробити це раптово й одномоментно. Наша громада зменшується й задавлюється цим пресингом».

Тож як насправді живе угорська громада на Закарпатті? І кому вірити: дипломатам чи пану Ковачу і його прибічникам? Існує лише одна версія, яка об’єднує в єдиний логічний ланцюжок таку різну поведінку офіційних представників Угорщини і місцевого керівника частини мадярської громади.

Проект «Велика Угорщина»

Усе більше українських аналітиків-міжнародників відзначають, що останнім часом два євросоюзівські сусіди України – Румунія та Угорщина – щосили намагаються реалізувати масштабні національні проекти під однотипними назвами «Велика Румунія» та «Велика Угорщина». І в поле зору обох цих країн потрапляють українські землі і поки що українські громадяни (румунські й угорські нацменшини). «Румунське» питання також належить висвітлити, однак цього разу обмежимося угорським «великим проектом».

Є версія, що, прагнучи встановити контроль над українськими територіями, простіше кажучи над Закарпаттям, Будапешт використовує метод впливу на регіон через діаспору. Мовляв, Угорщина прагне стати регіональним лідером не тільки в Карпатському єврорегіо­ні, а й загалом у Центральній Європі. У розробленій національній ідеї – вже згаданому проекті «Велика Угорщина» – розглядається поширення її впливу на регіони, де компактно проживають представники угорської діаспори: Південну Словаччину, Трансільванію (Румунія), Воєводину (Сербія) і Закарпатську область.

Згідно з цією версією, тривалий сценарій реалізовується «під соусом» гуманітарної співпраці та підтримки громад меншини, що проживає на Закарпатті. Однак нібито справжня його мета – підживлювати сепаратистські настрої серед українських угорців, що в майбутньому може допомогти втілити у життя далекосяжні плани. Високий рівень етнічної самосвідомості угорців при певних обставинах може обернутися політичним капіталом.

До слова, на користь цієї версії свідчить ще один факт: із запланованої на наступний рік фінансової допомоги закордонним угорцям школярі отримають на третину більше коштів, ніж дорослі. Мабуть, у Будапешті розуміють, що за 5–10 років такий масштабний політичний проект реалізувати неможливо, тож починають працювати на перспективу. Аби, коли прийде час, могли розраховувати на активність вихованих у вірному дусі закордонних угорців.

Додамо, що 5 листопада в Будапешті під егідою угорського уряду пройшло засідання IX Угорської постійної наради з проблем закордонних співвітчизників. На ній було заявлено, що квітневі вибори 2010 р. в Угорщині мають такі політичні й суспільні наслідки, які дозволяють, незважаючи на теперішні державні кордони, знову згуртувати воєдино угорську націю. Важливо й інше: серед першочергових питань, які обговорювалися на цій нараді, були боротьба за автономію (на Закарпатті це омріяний Притисянський автономний угорський округ, створити який просили ще Президента Кучму), протидія процесам асиміляції меншин, угорський «закон про статус» співвітчизників (тобто про подвійне громадянство) та освітні програми Угорщини для співвітчизників із сусідніх країн.

Одна крапка чи три?

Пікантності нинішній ситуації додає й те, що мадярська влада, схоже, прекрасно розуміє, яку реакцію викликає в українському суспільстві така поведінка сусіда. Зокрема будапештський політолог Золтан Кішеллі відверто прогнозує ускладнення міждержавних стосунків, наприклад, після введення подвійного громадянства.

«Імовірні конфлікти, переважно з Україною і Словаччиною, де в прикордонних районах проживає доволі велика кількість етнічних угорців, – повідомив пан Кішеллі в коментарі авторитетному телеканалу «Euronews». – Ці дві країни остерігаються того, що коли з обох боків кордону житимуть громадяни Угорщини, то років, скажімо, через 20–30, угорський уряд змінить лінію кордону на основі етнічного принципу. Вони бояться такої можливості, котра загрожуватиме тільки-но здобутій державності».

Проте офіційний голос Угорщини в Україні, посол Мігаль Баєр, як може, намагається стерти гострі кути. «Ми очікуємо, що всі, хто до нас звертатиметься (по громадянство. – Ред.), будуть поважати закони тих країн, в яких вони проживають, – заявив на завершення розмови з журналістом «Замку» пан Баєр. – Ми вважаємо, що всі люди – дорослі. І вони повинні думати. Звичайно, ми розглядатимемо клопотання (про надання громадянства Угорщини. – Ред.), бо в цьому нас зобов’язує закон. Але кожен відповідає за свої вчинки. Я знаю, що в Україні це трішки спеціальне (саме таке слово вжив пан посол. – Ред.) питання. Вважаю, що це десь не зовсім справедливо. Бо в Німеччині немає подвійного громадянства, але ніхто не каже, що це проблема, адже люди відповідають за свою поведінку. Я вважаю, що є дві конституційні системи (українська та угорська. – Ред.), які дещо несумісні. Але в принципі не бачу якихось великих проблем у цій сфері. Наш прем’єр однозначно висловився з цього приводу, коли зустрічався з паном Президентом (В. Януковичем. – Ред.). Він сказав, що ми очікуємо від усіх угорців України, що вони поважатимуть закони України. Крапка».

І останнє. За повідомленням кореспондента «Укрінформу» в Будапешті, тільки за перші 5 днів (1–5 грудня) до послуг відкритих Відомством у справах імміграції та громадянства Угорщини інформаційних порталів, де можна дістати інформацію й записатися на прийом для подання відповідних документів, звернулося вже понад 50 тисяч закордонних угорців. Який відсоток із них закарпатці – не повідомляється.

Караван, як бачимо, таки собі йде...

• Угорщина
• громадянство