Експерт - інтерв'ю з політичним експертом Володимиром Миколайовичем Цибульком
Про політичну мемуаристику в Україні. Регрес чи розвиток через критику політичної дійсності
В Україні є приклади прекрасної політичної мемуаристики, - це роботи А.Зленка, Л. Кучми із його промовистою книгою із крилатою назвою "Україна не Росія" насправді запрограмувала країну на багато десятиліть вперед і стала своєрідним пунктом само ідентифікації для країни. Чимало наших співвітчизників із пострадянським вихованням до виходу книжки в світ і не думала сказати в голос "я - українець", вже після її публікації багато з них вже сміливо апелювали , що "вони не росіяни", а це вже перший Крок стати українцем.
Подальший розвиток мемуаристики в сфері публічної політики буде мати продовження. Причина досить своєрідна для України, адже вона умовно однією ногою стоїть в інформаційному суспільстві( найвищому поки щаблі розвитку суспільства) і воно передбачає активний обмін думками та ідеями тому досвід який знедавна був приватною власністю політика чи партії, в інформаційну епоху він стає досвідом всіх, інакше досвід втрачається. Не відкриваючи його, він відразу не стає предметом щоденного осмислення оцінок подій в країні, тому є фактично порожнім досвідом. Я думаю, що якщо український політикум має достатній освітній ценз, то він не допустить розкидатися " перлам успішності та шляхетності у великій політиці".
Про площини політичної самореалізації
Відповідь на питання можна через організаційну точку зору, а саме розпочавши із характеризування змісту політичного лідера. В наш час пріоритетними думками є або розуміння лідера ,як організатора чіткої структурованої вертикалі чи того хто ловить суспільні настрої, передбачає їх і опиняється на цій хвилі настроїв. Як ви вже зрозуміли я часто порівнюю політику із катанням на дошці, коли цінним є сам факт опанування тобою дошки, забирання на хвилю, океанську хвилю і демонстрація тривалого ходу на ній, коли не дав їй себе поглинути. Фактично не бути знесеною хвилею, а експлуатувати її, це дуже важливо.
Справжній політик , зараз може і не мати політичної структури, але може генерувати такі ідеї, перебувати в таких реперних ситуаціях, де створюються потоки , що захоплюють мільйони.
В інформаційному добу суспільство розбите , дефрагментоване по своїх мікро нішах. В інформаційному суспільстві мови не могли бути про навіть можливість " головних новини країни" тощо, бо інформаційне суспільство переміщає засоби виробництва новин із заводу в голови громадян. Тому кожному політику треба варитися в таких середовищах ,де генеруються свіжі ідеї, най продуктивніші теми.
Про знецінення лідерських політичних партій на українському політикумі
Нажаль в Україні до цього часу культивувалося питання ролі лідерських, традиційних партій, політичний час яких вже витрачено. В Україні , ось БЮТ є прикладом загострення партії під конкретного лідера - Тимошенко Ю.( яка не впливає на партію на пряму бо не здійснює пряме адміністрування партії) і так само діяла і ПР, що теж загострена під Януковича В.Ф. Також варто доказати, що в цих парламентських партій є чимало структурна лінія протесту, яка реалізовується десятками політичних лідерів, що формуються і з них теж варто не скидати із громадської уваги.
Час лідерських проектів в Україні як вже вище говорилося вичерпується. В інформаційну епоху актуальними є ті особистості, які здатні захопити думки мільйонів. Для прикладу такими постатями в Українській державі є релігійні діячі, глави церков та інтелектуали . Мова йде про їх персональну вагу ,це такі персони як - блажейніший Л.Газар, патріарх Філарет, Л.Костенко та Івана Дзюба, інші.
Щодо персональної ваги патріарха УПЦ КП Філарета , то за структурою очолювана ним організація є в двічі меншим чим цим православна церква Московського патріархату, але на томіть церква КП так етично попадає в настрої українців, що більше 55% респондентів , згідно численних соціологічних даних останнього часу , себе причисляють до вірних київського патріархату . Також і у греко-католиків є певні особливості. Так якщо до віруючих цієї церкви соціологія зачисляє понад 8-10 % респондентів, але до персони Любомира Гузара демонструється піднесене ставлення більше у 15 % респондентів відповідно. Фактично персональна вага постаті є значною більшою чим інституціями , що вони мають можливість вести керувати нею.
Персональна вага не політичних діячів, а саме вихідців із культури, науки освіти є ти м ефективним механізмом з яким в інформаційну добу політики мають навчитися працювати, бо якщо вони не навчаться, єдиним варіантом в лишитися в політиці, хоча б інституційно є формування такого законодавчого поля яким обмежував поле вибору громадянам. цього якраз наші політик до "бєзобразія" як ніколи ще. Обмеживши людям вибір, такі політики , інституційно лишаються в політиці , але вже інше амплуа - вони вже носії мандату, вони не є політиками Їх легітимність дорівнює нулю .
Про можливі соціальні бунти та протести громадяни в найближчійперспективі
Справа в тому що ті політичні лідери , що є формалізованою опозицією як тільки вони з'являються в проф. сферах Вони намагаються і там себе проявити. От малий бізнес. свого часу Кужель була непоганим комунікатором малого і середнього бізнесу. Зараз Королевська намагається це підхопити....
Представники цих страт вони дуже "щіпетильні" до спілкування із владними інституціями, бо знають що на їх горбах в політику "заїхало " чимало політиків. Особливі зловживання виявляють - мери міст, міські ради ,себто регіональна влада., паразитуючий спосіб функціонування яких є очевидним в сучасних реаліях в регіонах України
Громадяни, що належать до професійних страт, як от підприємці чи то чорнобильці, так до прикладу вони з опаскою відносяться до діалогу із владою, бо знають не від доброго життя яка ціна виконання можновладцями своїх обіцянок соціальної справедливості. Громадяни мають досвіди через " комунікацією" із регіональними владами, які є найбільшими паразитами в політиці. Паразитичним політик , що приходить до ВРУ не відразу стає їм.
Про політичні партії та рухи після парламентського електорального процесу після 2012 року
Свого часу і Гриценко і В. Кириленко організовували гром. рухи,які з часом вже модернізовувались в політичні партії класичного типу, лише з лідерським відтінком.
Я хотів би при відкрити один цікавий момент, в свій час у фонді Сороса я займався молодіжними проектами , те що в результаті вилилось в ПОРУ. Власне я хочу сказати, що громадських організацій в Україні налічується напевно більше чим 17тисяч різного рівня, починаючи гуртком філателіста і до. Ці організації громадян дуже різні, бо об'єднують людей різночинного інтересу, але це об'єднання не інструментом боротьби за владу, швидше за все це спойлерська місія, коли в м'якій формі протестні настрої змушують рахуватися із ними політиками, які у відповідності до вимог громад. Організацій мусять рахуватися із потребами т інтересами . Це є добрий механізм при тому що наша українська політична система формувалася досить хаотично і суперечливо, адже й по нині дискусійним питанням лишається відповідь на питання про способи реформування політики , якщо суспільство напряму не бореться за політичні можливості, не бореться за політичні статуси.
Моя думка в тому, що коли політики навчаться працювати із цими розрізненими але чисельними НГО вони досягнуть дійсно великого рівня ККД. в Україні як за приклад скажу, коли в 2002 році прем'єром став Ющенко В.А. я ставши його радником як виходець з НГО, ми створили синтнентну групу мозкових центрів, які співпрацювали із урядом напряму, ділившись ідеями, писавши аналітичні записки ,с творювавши заради інтересів громадян партійні проекти,так сталося і зі створенням партії "нашої України",як об'єднання не під одногу кандидата, а обєдненими союзниками. в процесі розбудови "Нашої України" було вперше після початкових стадій створення цього політичного формату інтереси 3-го сектору були враховані.
Про бачення української політики після 2012 року. Раціональні тези
Мені здається , що гра в жорстку вертикаль вона породжує запит на парламентську республіку, так як свого часу слабкість президентства Ющенка породило й запит на "жорстке правління", завдяки якому в 2010 році було обрано на нову для Януковича В. політичну роль, а саме - Президента України.
Навіть серед бізнес кіл визріває необхідність підтримки ідеї парламентської республіки . Зрозуміло, що повністю від мовитись від інституту президентства не вдасться.
Швидше за все суспільні настрої схилятимуть український політикум до формування таких політичних умовностей які багато в чому повторюють німецьку політичну модель влади .
Щодо оцінки феномену електорального абсентеїзму
Подивимось , що він насправді проявляється найбільше в європейських країнах західної демократії, де не діє лідерська політика, а навпаки діють процедури. Громадяни там призвичаїлись до ситуації коли писані процедури і правила виконуються, вони конфліктно сприймають будь які зміни в таких координатах політичних орієнтацій.
Писані процедури забезпечують відносну комфортність життя і тому людина не потребує особливого висловлення. Своїм не ходінням на виборчі дільниці вона демонструє мовчазну згоду із діючим станом речей. В країнах ЄС нормальною є ситуація електоральної явки в межах 30-40 %.
Також варто пам'ятати , що до активного політичного класу зазвичай відноситься лише для 5-8 % громадян, інші просто пристосуванці, інертне населення.
В Україні протестно налаштовано громадяни своїм абсентеїзмом виражають лише мовчазну згоду із даними станами речей в країні, місті, тощо.
Цікавим є і те , що за моїми експертними спостереженнями український, так і південні європейські народи зазвичай голосують не раціонально, і це не може не вражати. Так в Україні на виборах президента держави Ющенка сприймали як не найгірший варіант, але чомусь не проголосували за нього, і зпрпз коли вже минуло мінімум років, людей починають порівнювати Ющенка і Януковича і приходять до висновків що за Віктора Андрійовича жилося то непогано. І тут як бачимо теж з працювала чиста електоральна емоція .
Сказати більше, можна і по ситуації яка склалися в Росії , а саме всі пам'ятають як в ейфоричному настрої чимало експертів заявили що зовсім скоро настане час коли народ російський повстане , "свергнит Путина" , але жоден з них не пояснив те провалля що буде можливо якщо Росія лишитися без Путіна і його команди. Жоден навіть аналітичний центр в Україні не запропонували моделі поведінки України з Росією без Путіна.
Про політологічну оцінку політичного режиму в Україні. Оцінка якості демократії на вітчизняних теренах
Швидше за все в Україні уявна демократія. Наче за формою все правильно робиться, але все рівно політична система не модернізується, "пробуксовує".
Якщо запитати мене в чому особливість українського політичного менталітету, то я відповім, що українські бюрократи , політики, громадяни
(виборці) знають як вчинити правильно, але все рівно голосують за обставинами.
На вітчизняних теренах лише вербальна демократія зазнала успіхів, реальна демократія втрачає свої позитивні можливості .
В наш час, в добу інформаційних змін є чимало правильних експертних оцінок, якісних експертів - політологів з їх теоретико - практичними новаціями, але цьому шкодить той факт , що хребет , кістяк влади не схильний сприймати експертні оцінки та висновки. Не далекоглядність українського політикуму свідчить що на випередження політичного протесту і соціальній напрузі політики роблять рівно стільки, скільки нічого взагалі, такі "політики кроти" змінюють свою думку коли маси невдоволених стоять і вриваються в його двері робочого кабінету. Варто робити висновки. Швидко і своєчасно.
Інтерв'ю проводив : Дмитро Гаврилюк,
кореспондент інформаційного Агентства " НАЦІЯ", експерт АЦ "ПОЛІТИКА".
Cпеціально для http://real-politics.org
