Блог Павла Білецького

До чого доводить безкоштовна медицина

Білецький Павло Журналіст газет "Трибуна" і "Високий Замок". Голова Ужгородської міської організації політичної партії "Молода Україна". Люблю футбол, спілкування з людьми. Одружений. Виховую доньку.

Кожен із простих смертних хоча б один раз у житті мав справу з такими непростими людьми, як лікарі. Навіть, якщо цей хтось дуже здоровий, йому час від часу потрібно якісь мед довідки чи то на права чи для влаштування на роботу тощо. Відколи у колишньому совєтському союзі медпослуги оголосили безкоштовними, почалося те, що сьогодні процвітає у медустановах — КОРУПЦІЯ й ПОФІГІЗМ. Аби не бути голослівним, навожу нижче кілька фрагментів лише зі свого поки молодого життя.

Фрагмент 1

У 2005 році, коли я у 2004-2005 роках, будучи приписаним у Виноградівському районі наважився скласти на права, то спочатку у місцевій ЦРЛ довелося кілька тижнів проводити під дверима чекаючи на лікарів. Потім кмітливі люди підказали, що треба заплатити 100 гривень через одного лікаря потрібному лікарю і мед довідка буде готова за лічені хвилини. Так і сталося. Мене повели за руку через величезні черги людей, які чекали на медичну допомогу, але не мали грошей. Чесно кажучи, стало якось гидко. З іншого боку не хотілося починати всю процедуру спочатку…

Фрагмент 2

9 квітня 2009 року я з направленням на роботу в Закарпатську держтелерадіо компанію відправився на медичну комісію в Ужгородську міську поліклініку. У першому кабінеті терапевта мою цидолку зареєстрували і з подивом пустили мене у подорож кабінетами. На той час я вже був битим ужгородським журналістом, тому деяких лікарів вдалося пройти за один день. Решту залишив на потім. За два дні зранку приходжу до невропатолога. Там — величезна черга.

Я цілу ніч працював, зранку випив дві кави, очікуючи закурив сигарету й відчув, що мені зле. Почали німіти кінці пальців, збільшилося серцебиття, я відчув, що можу будь-якої миті втратити свідомість. Піднімаюся сходами на другий поверх поліклініки, знаходжу кабінет кардіолога. Зайшовши, кажу, що мені дуже погано і прошу зміряти мій тиск. Натомість лікар середніх років, яка приймала якогось обвішаного важкими золотими ланцюжками пацієнта, зміряла мене поглядом і вигнала з кабінету.

Я спочатку спробував пояснити, що я не жартую, але жіночка, котра до мозкових кісток вірна клятві Гіппократа, встала і з усього горла просто вигнала мене з кабінету. Я ледве доповз до першого поверху і впав біля аптеки. Там звичайні пацієнти майже на руках занесли мене у ще один кардіокабінет ( в черзі стояло близько 20 чоловік від 55 до 80 років). Обливши мене водою і змірявши тиск, молода лікарка сказала, що у мене вегето судинна дистонія, тобто від перевтоми судин бувають такі як зараз неприємні речі. Слава Богу, що все закінчилося саме так…

Фрагмент 3

З 24 по 25 листопада 2009 року моя сестра опинилася в Ужгородській міській лікарні із загрозою видалення жовчного міхура. Головний лікар Іван Курах підтвердив, що видаляти таки доведеться. Операцію провели блискавично. Щоправда, коли сестра відійшла від наркозу, сказала, що її мало не задушили. Коли вона прийшла до себе, то відчула, що на горло тисне і не дає дихати киснева трубка, через яку вже давно кисень не йде. Задихаючись, почала бити рукою по стіні. Разом з тим побачила, як лікарі дивляться на неї і посміхаються. Коли вже почала втрачати свідомість, то наймолодший серед них витягнув трубку. Але це лише квітки. Під вечір у палату завітав лікар, котрий робив операцію на прізвище чи то Лях чи то Поляк (колеги ідентифікують) і попросив від сестриного чоловіка 100 гривень. І це при тому, що той перед операцією вже заплатив близько 500. Коли шовгор витяг з кишені 600, лікар сказав, що тут не дитячий садок і ніхто не буде гратися у ігри з неповними сумами. Дізнавшись про це, я прийшов і попросив аудієнції з цим лікарем-крахобором. Однак черговий, дізнавшись про мету мого візиту, сказав, що його нема і скоро не буде. Згодом я зателефонував головлікарю і попросив таки організувати мені цю зустріч. Курах сказав, що такого більше не буде. Не вірю…

Фрагмент 4. Останній

 Нещодавно сидів за кавою з одним поважним у області гінекологом. Вже сивий чоловік сказав мені: «Павле, я вже тривалий час працюю в медицині, маю певні заслуги і здобутки й отримую за це 1400 гривень. Попробуй не брати при такій зарплаті…». Мені стало якось шкода й цього лікаря і, мабуть, його пацієнтів. Подумки я сказав собі: краще бути здоровим…

Коментарі -
Зачекайте...