Міфи про Мукачево і Закарпаття

До переліку авторів міфів про наш край до викладачів долучилися і окремі ужгородські журналісти

Імператриця Марія-Терезія відзначилася тим, що у 1775 році в знак прихильності до Австро-Угорської корони подарувала Мукачівській греко-католицькій єпархії синьо-жовтий прапор. Ця єпархія була на Закарпатті уособленням усієї духовної та світської влади.

- Цю версію відстоюють ужгородські історики-педагоги, які є греко-католицькими вірниками. Але жодного разу вони не наводили документу про дарунок прапора цій єпархії. Вони лише показували знайдену, невідомо де, частину кінської збруї, яка мала синьо-жовті стрічки і яку, за їхнім твердженням, Марія Терезія, яка була, до речі, імператрицею Священної Римської імперії, подарувала у 1775 році Андрію Бачинському, коли передавала в його володіння єзуїтську церкву та колегію (нинішній Кафедральний собор в Ужгороді). Який тоді жовто-блакитний прапор подарував імператор Австрійської імперії Франц Йосиф галицьким русинам-українцям у 1849 році і за яку їхню слухняність австрійській короні (Австро-Угорщина з’явилася у 1867 р. після поразки Австрії від Пруссії) на відміну від поляків, чехів та мадярів під час «Весни народів»?

Треба пам’ятати, що синьо-жовтий прапор має федеральна земля Нижня Австрія, яка встановила його собі набагато раніше за галицьких українців. Тоді можна вважати, що закарпато-українські греко-католики не є патріотами неньки-України, а лише жителями австрійської провінції Закарпаття. А ідея поставити в Ужгороді пам’ятник Марії Терезії, цій представниці династії Габсбургів, – складова великої антиукраїнської державної зради.

Священики на Закарпатті ніколи не були уособленням світської влади. В Угорському королівстві ще з XIII століття існувала система адміністративно-територіального поділу на комітати, влада в яких знаходилася у комесів та віце-комесів (угорською – головний ішан та його заступник). Вони мали різні управлінські функції. Священики були окремим суспільним станом у феодальному королівстві, яким була Угорщина до кінця другої половини ХІХ століття. Не треба також забувати, що вище за становим рейтингом над греко-католицькими попами знаходилися римо-католицькі священики.

12-тисячне військо під керівництвом генерала Енеаса Капрарі, вирушило, аби утихомирити непокірну княгиню, а заодно і замок відібрати. Цій армії Ілона змогла протиставити лише 2 тисячі гвардійців і кілька сотень селян. І з цією жменькою захисників вона тримала облогу впродовж 3 років. Непереборну фортецю вдалося взяти завдяки зраді коменданта.

- Осада Мукачівського замку тривала з 5 листопада 1685 по 15 січня 1688 року, тобто трохи більше 2,3 років. Активні військові дії розпочалися 10 березня 1686 року, коли під стіни замку прибув командувач військами Північної Угорщини, генерал-фельдмаршал Аенеас Капрара. Замковим гарнізоном в 3 тисячі багнетів командував капітан Андрій Радіч, хорват за походженням, у замку знаходилися також 52 гармати. Ця облога закінчилася 27 квітня відступом Капрари. Потім, від 2 листопада 1686 року, облогою керував генерал Антоніо Карафа. У 1687 році він розпочав нову облогу Мукачівського замку і цілий рік тримав у кільці замкових захисників. Зраду княгині здійснив управитель її маєтків Даніель Абсолон із Ліленберга, який підробив листа-звернення від імені її чоловіка графа Імре Тьокьолі.