Церковна служба: кожен рік одні й ті ж самі традиції

Церковна служба цікава за змістом і значенням, звичайно, коли ви розумієте про що йдеться на богослужінні. Зрозуміти богослужіння можна тільки приготувавшись або, краще сказати, постійно готуючись до цих особливих моментів у житті кожного християнина. Звичайно, можна «зайти» в Інтернет і почитати багато чого цікавого про те чи інше свято,наприклад, історію виникнення традицій пов’язаних з богослужінням у той чи інший день. Це буде, безумовно, цікаво. Проте, це все рівно не дасть відчути повну красу храмової служби! Просто тому, що такої підготовки буде недостатньо!

Як готуватися до богослужіння

На мою думку, богослужіння в основному відвідують заради традицій та заради змісту того чи іншого дня чи свята. Хтось іде в храм тільки, щоб набрати Хрещенської води, освятити свічки, гілочки верби (пальми), Пасхальний кошик із «яствами», початки плодів і т.д. Звичайно, якщо зберігати тільки традиційну сторону християнського життя, такі чередування чисто зовнішніх проявів церковних традицій можуть набридати або просто втрачається чуття благоговіння перед тим чи іншим священнодійством. Піст, який сприймається тільки як утримання від деяких видів їжі, скоро набридає, щорічні подорожі за святою водою у день Хрещення Господнього чи за гілочками верби (сюди можна додати багато інших традицій) з часом можуть породити запитання «Можливо, цього разу я пропущу богослужіння, адже я ще маю вдома святу воду (гілочки верби і т.д.)…» У моїй пастирській практиці був випадок (і не один), коли людина, парафіянин, сказав, щоб я у черговий раз на Богоявлення не приходив йому освячувати житло, адже я вже це робив минулого року. Саме коли у храмах шукають традицій, людям з часом може стати нецікаво, а богослужіння – взагалі незрозумілим. І тут мова богослужіння тут буде не при чому. На одних тільки традиційних проявах нашої віри або «віри в душі» далеко не підеш.

Отже, найперше, що нам потрібно взяти до уваги, якщо ми бажаємо перенести нашу «зацікавленість» Церквою на наступний рівень – додати до традицій змісту. Важливо орієнтуватися у історії походження та правильно розуміти значення тієї чи іншої традиції, а також її прив’язаність до того чи іншого богослужіння. У такому випадку, вам дуже скоро захочеться порозуміти й саме богослужіння і ви почнете його вивчати. І ось на цьому етапі багато людей починають розуміти чому священики в храмах, на шпальтах церковних газет, по радіо та на телебаченні часто говорять про необхідність читання Святого Письма вдома. Виходить, що без хоча б орієнтування у Священній історії Старого завіту та знання Нового завіту деякі богослужіння для нас будуть виглядати просто як набір слів та виразів. Якщо я не знаю хто такий Адам і Єва, чи Ламех, чи Яків та старозавітні патріархи, чи євангельська блудниця та паралізований чоловік з біснуватими, яких зцілив Христос, то хай мені читають і 30 Великих покаянних канонів – на богослужінні я відчуватиму себе не у своїй шкірі. Повторюся, що мова богослужіння при цьому не відіграватиме значення.

Зміст – головне

До богослужіння в той чи інший день ми можемо бути готовими якщо постійно готуємося до нього читанням Святого Письма, вивченням трудів святих отців, переглядом прикладів віри у житіях святих та самостійну домашню молитовну практику тісно переплетену із життям по вірі. Проявляючи один до одного непихату, чисту, християнську любов та милосердя, ми стаємо ближчими до Бога і можемо краще зрозуміти зміст і необхідність богослужінь та пов’язаних з ними церковних традицій. Тоді нам стає у храмі цікаво!
«Моя мама (бабуся) ходила в цей день за святою водою, а я зустріну його на Карибах»

Вище згадувався приклад щорічного освячення житла, коли людина відмовилася від молитовного візиту через те, що все це вже у неї було зроблено минулого року. У декого, ймовірно, виникла на вустах посмішка через те, що ці дні сприймаються, як мені казали: «Це ваші жнива, отче». На рахунок жнив можна й посперечатися (і деякі священики чудово розуміють чому), але головна проблема на мою думку у іншому: деякі люди сприймають щорічне освячення будинків чи освячення пасок, води, дотримання постів, спів та вітання словами «Христос народився», «Христос воскрес!» і т.ін, тільки як традицію. Саме тому цим людям це все може набриднути. Особливо наступному поколінню у такій сім’ї. Якщо передавити з покоління в покоління тільки зовнішні прояви традиції, то дуже скоро одне з нових поколінь скаже: «Моя мама (бабуся) ходила в цей день за святою водою (святити пасху чи протягом посту відвідувала храм), а я зустріну свято у відпустці на Карибах»! Шкода, що інколи звичку «традиційно» відвідувати храм у «традиційні» дні за «традиційною» святинею сприймають за самодостатню віру.

Церковні традиції – це життя Церкви

Традиція у Церкві завжди жива, дієва і актуальна. Вона ніколи не буває минулою, застарілою, або тою яка втратила значення до наступного року через причини календаря. Щоб традиції нам не набридали, а, навпаки, спонукали до духовного росту, потрібно бачити в них єднання сьогодення з тими моментами священної та церковної історії, коли ті чи інші традиції виникали. Йдучи в храм на чергове богослужіння нам слід пам’ятати, що там не буде театру, де грають вже всім давно знайому п’єсу одні і ті ж артисти; там, у храмі, відбудеться наше єднання з вічним Богом, проекція вічності на сучасність, де вічне йде до нас, а сучасне вливається у вічність. На літургії ми стаємо причасниками Тайної Вечері, ні, не нової кожного разу, а тої самої Тайної Вечері де Христос Сам встановлює Євхаристію. Готуючись до Воскресіння Христового – Пасхи Христової – постом та молитвою, ми утримуємося від гріха та йдемо за тим самим Іісусом Христом, який Сам постився та постійно молився. Йдемо за Ним не тому, що Йому було в пустелі добре й легко, а для того, щоб пізнати себе, духовно зміцніти та розпочати сходження до Господа Слави сходинками щирих чеснот. Переживаючи події Страсного тижня ми не знову розігруємо сцену із життя Спасителя, я стаємо споглядачами тих страшних днів, коли Сина Божого продали за 30 монет, невинно засудили, катували, розіп’яли та погребли.

Через річне чи денне коло богослужінь Церква дає можливість кожному з нас приєднатися до найважливіших подій не як сторонні глядачі: ми стаємо учасниками та причиною відомих подій. Через богослужіння ми пізнаємо, що всі події відбулися не тільки для когось там у минулому, а мені залишилося тільки це згадати та «розіграти», але й для мене особисто: я сам (чи сама) є співучасником разом з іншими такими ж як я дітьми Божими. Таке відношення до церковних традицій заставляє нас задуматися про любов Божу до нас, нашу недостойність та підносити подяку Богу за Його турботу. Все ж таки церковні традиції цікаві, адже через них ми долучаємося вічності, якщо хочемо це зрозуміти, звичайно.
Отже, давайте готуватися до богослужінь, щоб відчути як вічність дихає сьогодні. Тоді ми матимемо вічне кожен день, а повторення традицій з року в рік будемо сприймати як чергову можливість єднання з важливими для нашого спасіння моментами.

більше на сайті "Православний Світ - Закарпаття"