Енергозбереження починається зранку або як Україні почати зберігати енергію?

Усім нам відома прописна істина про те, що все в цьому світі взаємов’язане. Певним чином ми можемо завдячувати своїм існування найменшій комасі на Землі – Алаптус магнатімус, розмір якої складає 0,12 мм. Так само й у нашому суто людському світі – дієвість енергозбереження залежить не тільки від фундаментальних стратегій, висвітлених у законодавстві, яке приймають можновладці. Енергозбереження починається у нашій домівці зранку, коли йдемо чистити зуби. З того, що закручуємо воду,  поки чистимо їх. Продовжується у наших офісах, де ми використовуємо енергозберігаючі лампочки, а не звичайні. Й завершується ввечері, коли в коридорі ставимо лампочку, яка реагує на рух, замість того, щоб «палити» світло всю ніч. Чи так це? Ні! Бо ми не робимо так, бо в нашій свідомості й ментальності ще не виховали усвідомлення вичерпності природних ресурсів планети Земля. Це так у «цивілізованому» світі ще до початку головування Німеччини в ЄС у першій половині 2007 року канцлер ФРН Ангела Меркель зробила ставку на політику енергозбереження, ефективного використання енергії, а також збільшення частки відновлювальних джерел енергії. Саме в цей період Європейський Союз прийняв рішення про збільшення частки використання відновлювальних джерел енергії (ВДЕ) усіма членами ЄС до 20% від загального обсягу енергоспоживання.

У той чи інший спосіб ми всі краєчком вуха чули пронегативний вплив енергетики на стан навколишнього середовища. Про те, що енергетика дає до 63% сірчаного ангідриду і більше 53% оксидів озону, що є основним джерелом кислотних дощів в Україні. Про велику кількість вуглекислоти, яка утворюється внаслідок спалювання органічного палива, що посилює “парниковий ефект”, про водосховища на Дніпрі, які підвищили рівень навколишніх ґрунтових вод і стали причиною інтенсивного руйнування крутих берегів, що в свою чергу створює небезпеку голоду, хвороб, масових міграцій населення із зон екологічного лиха тощо. Проте проглядаючи «сухі» дані, позбавлені коментарів, пересічна люди бачить, що Україна не так вже й багато, порівняно з іншими країнами, споживає енергоресурсів. Тому аби зрозуміти специфіку проблем України в енергетиці, потрібно не обов’язково бути провідним дослідником у галузі енергетики, а достатньо просто жити в Україні. Бачити, до яких скандалів призводить високе споживання Україною природного газу (а це 41.1% від всіх споживаних в Україні видів енергії). Помічали, як взимку на вулиці іде пара із каналізаційних люків? Саме з них виходить майже половина тепла, за яке громадяни нашої держави платять великі гроші, лише б воно було в їхніх помешканням.  І нарешті - достатньо жити в Україні для того,  аби бачити такі явища, як червоний сніг, смог в містах та їхній вплив на наших дітей, на кількість хронічних захворювань.

В Україні є три найбільші енергетичні проблеми:

1.     Надзвичайно низький рівень ефективності використання енергії.

2.     Високий рівень шкідливих викидів в атмосферу.

3.     Відсутність фундаментального підходу до зміни структури паливно-енергетичного балансу через розвиток альтернативної енергетики.

На мою думку, саме низький рівень ефективності використання енергії є найбільш болючою на сьогодні в Україні. А дві наступні проблеми напряму пов’язані з нею. Саме про це і піде мова далі.

Очевидно, що коли ми говоримо про енергоефективність, то мова передовсім іде про природний газ як основний енергетичний ресурс на теренах України. Як показує практика, це одна із найболючіших тем у соціальному і політичному розумінні. Варто наголосити, що проблему енергоефективності споживання природного газу в Україні слід розуміти в двох площинах: з одного боку, це споживання природного газу підприємствами, з іншого  - споживання природного газу задля забезпечення житлово-комунальних послуг населенню. На мою думку, особливий інтерес має саме житлово-комунальна сфера. Як вже я підкреслював на початку, це етап нашого ментального усвідомлення необхідності енергозбереження.

Відомо, що енергія, яку постачають у житлово-комунальну сферу, втрачається в три етапи:

·        на початковій стадії, при генеруванні цієї енергії на теплоелектростанціях (в результаті зносу застарілого радянського устаткування коефіцієнт корисної дій всієї станції є дуже низьким);

·        при транспортуванні тепла в оселі громадян (причиною енерговитрат є застарілі теплотраси та відсутність адекватного фінансування на теплоізоляційні роботи);

·        при споживанні енергії (причина в старих, а інколи й дуже-дуже старих будинках, їх дешевому спорудженні, не завжди правильній експлуатації, а також на низькому рівні проінформованості громадян про необхідність комплексного утеплення будинків).

На жаль, у держави поки не має чітких та прозорих механізмів впливу на ситуацію[1]. Так, існує Національна комісія регулювання електроенергетики України. Але чи займається вона урегулюванням даного питання? Сумніваюсь. Очевидно, що підвищити енергоефективність у такій великій країні дуже складно. І це справа не одного дня, завдання не для однієї структури. Але починати з чогось потрібно! Логічно, що держава не може перестати купувати природний газ в Росії і одразу перейти на альтернативні засоби видобутку енергії (це у Європі гарно говорити про, наприклад, вітрові устаноки, але в нас країна значно більша за площею, такі установки не є альтернативою. Тим паче держава не може замінити всі існуючі котельні установки на теплоелектростанціях та всі теплотраси по свій країні. Але врегулювати дане питання законодавчо -  прямий обов’язок «народообраних» депутатів, якийне потребує вкладення значних фінансових ресурсів. Європейський Союз вже не раз радив Україні гармонізувати своє законодавство з директивами Євросоюзу по енергозбереженню, адже законодавче забезпечення енергоефективних проектів в Україні нині на стадії формування[2]. Проте, відповіді ЄС від нас поки не отримало. Якщо ж розглядати дану проблему в широкому розумінні, то аби докорінно змінити на краще ситуацію в енергетичному секторі України, необхідно:

1. Привести окремі положення законодавства в сфері енергоефективності та енергозбереження у відповідності до економічної ситуації в Україні. Зокрема,  створити умови економічного стимулювання суб’єктів господарювання до підвищення ефективності використання енергоресурсів.  Доволі складні процедури,  які для європейців вважаються неприйнятними, та особливо складна для іноземців процедура отримання  «зеленого тарифу»,  відсутність певного професіоналізму з боку українських фахівців в плані просування екологічних технологій гальмує розвиток всієї системи.

2.  Перейняти досвід програм будівництва енергоефективних та  «пасивних» будинків,  вдосконалити механізми фінансування заходів з економії енергії та енергетичної модернізації споруд,  створити системи управління житловими будинками,  програми розробки технології щодо об’ємів споживання енергії,  досвід так званих енергопаспортних споруд в Німеччині.

3.  Створити надійніші та прозоріші умови для інвестування,  аби активізувати співпрацю з Європейськими країнами.  Створити умови дешевого кредитування для впровадження енергозберігаючих технологій із залученням механізмів державно-приватного партнерства.

4.  Адаптувати європейські проекти до місцевих особливостей економіки  (складність підключення нових енергоефективних технологій до електромереж)  та збільшити терміни окупності проектів.

5.  Реформувати житлово-комунальне господарство, що визначить реальних власників,  які б контролювали свої витрати енергії і об’єктивно визначали необхідність реконструкції. А реформування ЖКГ — це вже політичне питання.

6.  Навчитися економити наявні енергоресурси і грамотно ними розпоряджатися.  Стимулювати споживачів до енергозбереження,  потрібно більше роз’яснювати населенню,  що таке енергоефективність та енергозбереження,  і як жити в економ-режимі.  Надання консультацій з питань енергозбереження надзвичайно популярні,  оскільки є особливо дієвими в умовах зростання цін на енергоресурси.

7.  Реалізовувати спільні транскордонні проекти в галузі професійного навчання,  сприяти закладам професійно-технічної освіти та структурно-навчальним підрозділам підприємств у впровадженні програм ефективного споживання енергетичних ресурсів. Сучасний ринок праці вимагає володіння фахівцями підприємств знаннями та уміннями в сфері ефективного використання енергетичних ресурсів,  що забезпечує зменшення енергоємності продукції і, як наслідок, конкурентоспроможність її на глобальному ринку[3].

На мою думку, в складних економічних та політичних умовах, в яких нині знаходиться Україна, перш за все в питанні енергозбереження та енергоефективності потрібно почати з інформаційно-просвітницької діяльності громадян. Дуже багато сучасних українців перейняті буденними проблемами, тому елементарно не мають часу на те, щоб розібратися в тому, чим і як гріють воду, яка потрапляє у їхні батареї або крани. Тому було би дуже правильним політичним рішенням залучити експертів, науковців в даній галузі, представників ЗМІ та нових медіа для того, аби донести до громадян України важливість проведення модернізації чи капітальної заміни теплових мереж.

Експерти стверджують, що в Україні використовується менше 1% альтернативних джерел виробництва енергії при потенціалі 16 -20%. Наприклад, енергетичні стратегії країн ЄС передбачають поступову відмову від традиційних ядерної та теплової енергетики на користь альтернативних і відновлювальних видів енергозабезпечення. Вже сьогодні від 6 до 20% електроенергії в більшості європейських країн виробляється за рахунок альтернативних джерел. В Україні за 20 років незалежності на державному рівні навіть не було спроб використати потенціал сонячної, вітрової, геотермальної, гідроенергетики. Не йдеться також про біоенергетику, спалювання, переробку відходів для виробництва теплової чи електричної енергії. Якщо країни ЄС стрімко змінюють енергетичну стратегію, то трансформації в Україні відбуваються практично не відбуваються: Україна продовжує платити шалені гроші за природний газ, який країні не потрібен. Не говорю вже про те, якої колосальної шкоди наносять застарілі устаткування на нашу екологію.

Визначення проблем енергозбереження та енергоефективності як першочергових для України – це не тільки пафосні «здорові легені наших дітей і внуків», але це й прагматично – захист наших гаманців від колосальних безглуздих витрат у майбутньому.