Блог Рубіш Майка

Франція і французи 2

� убіш Майк

 

Ну от я і вдома. Після майже чотирьох з половиною місяців проведених на сухих, камянистих південних берегах Франції, рідна Україна зустріла мене нашою калюжою. Зізнаюся, я дуже надіявся що зійшовши з «трапа» автобуса потраплю в нашу карпатську сніжну казку, з усіма відповідними атрибутами, але… маємо те що маємо.

Додому хотілося їхати дуже. Не від того що там погано, ні, просто дуже скучив за нашими людьми, за своїми друзями і близькими, за порожніми, але такими приємними балачками про все на світі. Знаєте, людина парадоксальна істота, може бажати чогось дуже сильно, а потім коли отримує, то такого задоволення вже не відчуває, особливо коли отримане хоч трохи не співпадає з запланованим. Звичайно ж було дуже приємно було зустріти знайомих, але щось уже було не так. Можливо відбулися якісь внутрішні необоротні зміни, чи просто спишу все на погану погоду. А може всі фактори вкупі: люди змінилися, конкретного плану навіть на найближче майбутнє – немає(до того була мета поїхати в Францію, такби мовити відстрочка на пів року), особливих перспектив – теж не густо. Але не про це мова. Підбиваємо підсумки по Франції.

Отож, в попередньому записі на цю тему я описував конкретних людей і їх характери, тепер мабуть, буде краще описати загальну картину. Думаю, життя в різних регіонах Франції трохи різниться одне від одного, тому буду я говорити про південний  приморський і виноробний регіон, де я власне і проживав -  Лангведок-Росільньйон.

Регіон знаходиться на узбкрежжі Середземного моря, точніше – в найпівнічнішій його точці. Взагалі, географічне положення прекрасне. Саме місто – Нім, розташоване кілометрів 60-70 вглиб материка, що убезпечує його від морського солоного вітру. На схід за 200 км – Італія, на захід за 300 км – іспанська Барселона. Клімат як для виноробства так і для простого проживання відмінний – біля 290 сонячних днів у рік. Літком температура десь як у нас на Закарпатті, а взимку набагато тепліше. Особисто, я в футболці по двору ходив до середини листопада, коли виїзжав звідти, а це було 21 грудня, температура була в районі +13 вдень, +6 вночі. Був правда один тиждень коли лилися дощі, по серпантинних дорогах дзюрчали струмочки, в сусідньму місті навіть оголосили «жовту» тревогу.

Історично цей регіон і саме місто перебувало під впливом романської культури, про що свідчить як безпосередня близькість до апенін, так і культурна спадщина у вигляді античних амфітеатрів, парків, мостів, доріг і інших памяток скульптури і архітектури. Звичайно центральним культурно-історичним обєктом є арена, наподобі Колізею, яка колись приймала гладіаторські бої, а пізніше кориду.

Навідміну від нашого Закарпаття, яке пронизана незчисленною кількістю гірських потоків і немалою кількістю річок, там прісної води майже нема, принаймні бачити мені не доводилось. Є велика річка Рона, але вона протікає вже в іншій області.

Життя там проходить дуже спокійно, основними турботами населення є складання меню на звану вечерю, і інші дрібнички. Звичайно ж, як співається у пісеньці гурту Воскресение: «Может там веселей и богаче, ярче солнце и лето теплей, только так же от горя там плачут, так же в муках рожают детей», є в них і свої проблеми. Але особливістю їхнього південного темпераменту є емоції які як швидко спалахують, так швидко і згасають. Зізнаюся, спочатку це насторожувало, бувало навіть лякало, але я, як то кажуть, втягнувся.

Народ матеріально забезпечений, як ви розумієте, навіть безробітний може отримувати допомогу у розмірі 400 євро. Хм, у нас в Україні це пристойна зарплатня… Нижче за матеріальним і соціальним становищем стоять арабські меншини, які переростають у більшість. Спочатку навіть я звинувачував французів в упередженому ставлені до них, але проживши в відносній близькості до дітей пустелі, ставлення помінялось кардинально. Мало того що сидять на шиї у самих французів, та ще й поводяться навіть не так як вдома, не говорячи уже про відносини «господар-гість». Самі французи їх навіть побоюються, я особисто сам, якщо проїзжав арабські квартали, то намагався зробити це якомога швидше. Абсурд, але це так. Їхні чорні очі прямо сверлять тебе з під зрісшихся брів, абсолютно ігнорують правила дорожнього руху, зупиняються посеред вулиці і говорять з друзями через приспущене вікно. Обїхати не можеш, а рипатися французи не рекомндували.

Дуже значна частина бюджету францюзької сімї йде на потреби кухні. Як виправдовуються самі «жабоїди», задоволення від життя, зокрема гастрономічне, для них є пріоритетом. Приміром в Німеччині трохи інше, значна частина бюджету іде на більш «твердий матеріалізм», на покупку кращого авто і т. Правда достовірно я цього не знаю, в Німеччині поки бувати не доводилось, кажу як мені пояснювали французи. Самі вони можуть їздити, на тому що ще їде – на стареньких, маленьких Пежо, мають і круті "тачки" звичайно.

Про французьку кухню писати особливо не буду, до мене це вже робили мільйони разів. Скажу лише, що їдять вони майже все від цвіту дині вижареному в яйці, до фуагри і інших делікатесів. Знаєте, я спробував – сподобалось, але останні два місяці я марив салом.

І наостанок, порівнюючи два наші народи, я вивів для себе давно відому всім істину. У нас, українців, великий потенціал бути великою націю, але покищо нажаль можемо похвалитися лише задатками. Міняти треба шось у голові, це ясно, але я сам не знаю як. Вроді такі ж люди, але ні… люди там не такі хмурі, набагато привітніші. В магазині поздороваються, запитають як справи і запропонують допомогу, у нас же, приїхав, зайшов у магазин, запитав що треба, а у відповідь: «Ніє!», а по обличчю читається ще й «…ходять тут..». Здвиги є, це прекрасно, фестивалі проводяться, в Ужгороді в підвалі був винний, в Мукачеві проходить. Але який рівень, розумію – колорит, але все красиво має бути. Французів поміж інших націй відрізняє уміння все красиво подати. Якщо дегустація вина, чи той же фестиваль, то красиво і чистенько, зі скляними бокалами а не в пластиковій тарі і в бруді. Деталі мають вирішальне значення в усьому.

Отож, нас ще чекає велика робота, в першу чергу над собою

 

 

Коментарі -
Зачекайте...