У закарпатських селах почали колоти відгодованих поросят

Не така вже проста робота зі свійською худобиною. З дня в день потрібно мордуватися, аби мати шовдар. У грудні настає пора колоти свого кабанчика. До прикладу, міжгірець Федір Баник, котрий працює в місцевому медичному коледжі, має вже три десятки років “гентеського” стажу. А навчився різати свиней, коли трудився завідувачем свинарника відділу робітничого постачання колишнього лісокомбінату. І не приховує, що запозичував ази майстерності у шовгора Михайла Скунця – завідуючого ковбасним цехом райспоживспілки. Слинку ковтаєш, коли пан Баник вихваляється, який багатий набір м’ясних наїдків виготовляє.

А Василь Довганинець добре відомий не тільки в Абранці, що на Воловеччині. Він заколов стільки свиней, що й не порахуєш. Та й досвід у нього також чималий. Все робить вправно і дуже швидко. Паралельно дає поради газдині, яка готує субпродукти на сальтисон та гурку. Поки вона чаклує біля  каструль, різник завершує розбирати сало, м’ясо… Відтак  у великих дерев’яних коритах готується фарш для ковбаси, начинка для сальтисонів та окремо для гурки. Господиня ледь встигає пробувати на смак.  А коли все готово, газди разом із гентешем сідають за стіл і пробують свіжину. До свят у селах встигають власні смаковинки ще й прокоптити. За роботу гентеш отримує кусень м’яса, сала, гурку та пікницю.