Закарпатець Андрій Федорішко виховав 6 майстрів спорту

Андрію Андрійовичу, пауерліфтинг – спорт для сильних тілом і духом. Як він розвивається в області?

— Минулий рік був досить плідним для закарпатського пауерліфтингу, хоч усе ще відчувається зміна поколінь. Після Олександра Лейвоя та Габріели Знік, які завершили активні заняття спортом, прийшла нова генерація. Федерація непогано попрацювала, вдалося підготувати хороших спортсменів, і нині в активі маємо досягнення на всеукраїнському та міжнародних рівнях – Єлизавета Бан добре виступила на чемпіонаті світу серед молоді у чеському Плзені, де посіла сьоме місце і виконала нормативи майстра спорту. А Василь Потокі виграв чемпіонат світу серед молоді з гирьового спорту. За ці здобутки моїх підопічних і я посів першу сходинку серед найкращих тренерів краю. До речі, подібний успіх у мене вже був у 2006 році.

Які особливості крайового пауерліфтингу?

— До прикладу, від команд східних регіонів різнимося тим, що ще жодного разу не виїжджали на змагання у повному складі, але це зовсім не заважає нам здобувати високі результати. Минулого року наша юніорська команда у змаганнях серед дівчат здобула перше місце на чемпіонаті України. А в змаганнях серед дорослих, які проходили у Мукачеві, закарпатські силовики стали кращими у жимі лежачи. До слова, з 1 січня цього року Міжнародною федерацією пауерліфтингу введені нові правила, за якими було скорочено кількість вагових категорій. У жінок їх стало 7 замість 10, а в чоловіків – 8 із 11, через що значно збільшилася конкуренція.

А перспективні спортсмени є на Закарпатті?

— Серед пауерліфтерів – це ужгородці Єлизавета Бан, Євген Криса та мукачівці Євген Жеребак і Вікторія Ланьо. З них спортсменка з обласного центру репрезентуватиме наш край на головних стартах цього сезону –  V літніх молодіжних іграх, які проходитимуть у м. Глухів на Сумщині. За підсумками цих змагань, сподіваємось, вона отримає право виступати на чемпіонаті Європи та світу.

У яких районах області, найбільше культивується пауерліфтинг?

— Непогано він розвивається в Мукачеві та Мукачівському районі, саме представники останнього найчастіше перемагають на обласних змаганнях. Інколи й Ужгород може посперечатися за звання найкращого центру з пауерліфтингу. Є ряд перспективних спортсменів на Хустщині, Великоберезнянщині та Воловеччині.

Чи відчуває Федерація пауерліфтингу фінансову підтримку обласних структур?

— Усі виїзди на всеукраїнські та міжнародні змагання  в повному обсязі нам фінансує управління сім’ї, молоді та спорту обласної державної адміністрації. Окрім того, спортсмени, які потрапили до десятки найкращих, отримують стипендію у сумі 345 грн. Це небагато, але все ж приємно. Звичайно, хочеться проводити і повноцінні збори, забезпечити атлетам відповідне харчування, амуніцію, але з цим поки що важкувато.

Андрію Андрійовичу, найбільшого успіху ви як тренер досягали саме з атлетками – зуміли підготувати трьох майстрів спорту. У чому секрет вашої плідної роботи з пауерліфтерками?

— Загалом, виховав шістьох майстрів спорту, з яких троє хлопців і стільки ж дівчат, з нас найбільш титулованою стала Габріела Знік, яка виконала нормативи майстра спорту міжнародного класу. Хочу відзначити, що жінки-пауерліфтерки — особливий контингент. Дехто собі уявляє їх здоровезними атлетками, подібними до борців сумо, а насправді більшість моїх  вихованок – тендітні симпатичні дівчата. Як тренер сповідую певні критерії в роботі у секції атлетизму – закласти відмінне здоров’я, зберегти жіночну статуру і за бажання спортсменки націлити її на досягнення високого результату.

Важко мотивувати спортсменок саме на досягнення результатів?

— Багато дівчат прийшли в секцію для оздоровлення, їх не цікавлять рекорди, нагороди. Максимум їхніх досягнень, при моєму певному впливу – це перемога на чемпіонаті області. А  атлетки, які досягли успіху, уже з першого дня тренувань мали ціль – здобути звання чемпіона. Методика роботи в мене проста: намагаюся не перенавантажувати своїх підопічних. Мої вихованці живуть повноцінним життям, навчаються, можуть не відмовити собі й на дискотеку піти, і в читальний зал, але зобов’язані вести здоровий спосіб життя, без шкідливих звичок. Тренувальний цикл складає три заняття на тиждень, а перед особливо важливими змаганнями вдаємося й до чотириразових тренувань.

Які цілі ставите перед собою як тренер?

— Хочу, щоб моя вихованка Єлизавета Бан цього року потрапила на чемпіонат Європи та світу серед молоді. Якщо на світовий форум поїхати через географічну віддаленість та значні фінансові витрати на дорогу, можливо, не вдасться (чемпіонат світу відбудеться у Канаді), то у континентальних змаганнях з жиму лежачи (пройдуть в Австрії) маємо намір обов’язково взяти участь.